Mar. 25th, 2014

lenacablj: (Флаг Украины)
Обращаюсь к тебе: отступись. Если ты опубликуешь все свои преступления, начиная с питерского периода - убийства мальчика, которому ты сломал шею на тренировке еще в институте, вопреки требованиям не спарринговаться с ним и не конфликтовать, убийств бизнесменов и криминалитета в Питере, через свою шестерку Кумарина (Барсукова), лидера тамбовских и «ночного отца города» (важная отработанная практика для твоего карьерного роста, как показало дальнейшее);

Холодова, Листьева, на костях последнего из которых ты въехал в Кремль в 1996г., сразу - заместителем Управляющего делами президента, т.к. оно было выполнено твоими тамбовскими по заказу Березовского, и последний, в дальнейшем, вынужден был выполнять все твои указания (расследование убийства Листьева сейчас возобновлено в связи с указанием на участие в нем Кумарина); дальнейших убийств и террактов в Москве - первые терракты 11 и 12 июля 1996г. в метро и троллейбусах в Москве - сразу, как обустроился в администрации, - что было тогда неслыхано в Москве, не знавшей взрывов метро с 1976г.(!) - и это было твое «ноу хау», которое ты принес в администрацию, завоевывая доверие Ельцина, в помощь Березовскому, - в тот раз ради ускорения подписания мира с Чечней, который вам с Чубайсом и Березовским был выгоден во время выборов Ельцина, и надо было создать общественное мнение о его необходимости таким чудовищным образом, запугав Москву и страну этими неожданными, и тем страшными террактами: еще малым количеством жертв, но профессионально, точечно исполненными питерскими силами действующих прапорщиков ГРУ, входивших в тамбовскую группировку.


Read more... )
lenacablj: (Флаг Украины)
Vika Yasyns'ka:

1897982_541663535947672_1102308775_n"Найдовша моя розмова була з Василем зі Львівської області… На Грушевського тоді пригрівало сонце, ми сиділи на пагорбі...І я знову уявляла собі ту картину, з життя захисників-майданівців, бо Василь описував її дуже емоційно, дуже палко і відверто…Йому 45 років. Він - підприємець.

"Це було тоді, коли були бої. Але саме того дня боїв не було, а була імітація атак. “Беркут» підходили-відходили, можливо, разів тридцять. Ми вже навіть не рахували. Коли ми сиділи біля вогню вже під ранок, хтось казав, що атака, штурм, вже навіть ніхто не підіймався. Знаєте, як у тій казці: «вовк, вовк, вовк!!!» Люди бігали, вовка не було, а потім, коли насправді з’явився вовк, люди просто не повірили. Оце і в нас, щось на зразок того. Була десь година четверта ранку. Декілька днів з нами провів один чоловік. Ми нікого тут раніше прізвищ не питали. Хтось міг правдиве ім’я сказати, хтось неправдиве. Він називав себе «майор СБУ у відставці». А я одразу подумав, що колишніх майорів СБУ не буває. Він був непоганий, не знаю, чи дійсно майор. Він постійно щось «беркутам» кричав. А вони ж у «памперсах» стояли. Морози, холод. А він їм: «та ви ж повідморожуєте там, чим ви дітей будете робити?».

Він на барикаду вилізав і кричав увесь час. Я став якось біля нього. Він мене запитує: «а ти з гранатомету стріляв?». Я кажу: «стріляв». Каже: «стрільнеш?». Я йому: «треба буде – стрільну». Він: «у мене тут є дві «мухи», ми зараз їм…! Вони нас так, б..ть, дістали. Зараз покажемо!». Я дивлюсь на нього – начебто адекватний, а може й ні. А він мені показував на беркутівців, котрих він собі візьме, а мені тих, що у горі пропонував. Я йому кажу, що з «мух» не стріляв. А він: «єрунда, стрільнеш». Він мені це все каже і я розумію, що людина або мух не знає, або щось таке з нею не те. Я його звів помаленьку з барикади і кажу: «представтесь», - а він мені: «бувший майор СБУ». Я йому : « а тут ви хто?». Я тут командир 28 сотні. 28 сотень, мені здається, тут не було ще тоді. Я кажу: «а де ж ваша сотня стоїть?», - а він: «та отут на Інститутській». А тут якраз «правий сектор» влаштував таку стрільбу з петард солідну. І я бачу, що у людини дуже велике нервове напруження, бо хтось витримує, а хтось і ні. У кожної людини – свій запас міцності. Якраз на барикадах можна оцей запас міцності перевірити, але звинувачувати людину у тому, що він у неї невеликий - ніхто не має права. І от майор мені здавався неадекватним трохи. Я йому сказав: «давайте так, ви зараз швиденько ідете на Інститутську, збираєте свою сотню і бігом сюди». Я його випровадив за оцю другу барикаду, а хлопців, що на вході стояли попросив, щоб не пускали його сюди, бо у людини дах від перенапруження зірвало. Він собі пішов. Я майже про нього забув; повернувся на свою барикаду… дивлюся, а у мене хлопчик стоїть з гранатометом. Я про майора думав, що у людини з головою негаразд. А тут гранатомети ні з того, ні с сього з’являються. А це - серйозна провокація може бути. Я до того хлопця сказав, щоб він зліз. А він ще так гордо стоїть, бо гранатомет на плечі тримає. Попросив показати. Узяв у руки. А гранатомет виявився якийсь легенький дуже. А ще темно було…я придивився, а це – пожарний брандспойт. Він імпортний, зі шкіряною такою штукою, щоб рука не мерзла, з ремінцем шкіряним. А вигляд у нього, як у гранатомета, особливо для тих, хто не розбирається. А навколо - місяць світить, вогонь горить і цей хлопець по барикаді ходить з гранатометом. Я його спитав: «ти де це узяв?», - а він каже: «та як де? мені майор дав». Я питаю : «а як з нього стріляти взагалі?» Він: «та осьо, він мені показав, цей майор. Тут така пружинка є - її нажимаєш..». А та пружинка для того, щоб прокладка не вилетіла, я так зрозумів. Я кажу: «а приціл? Як прицілюватися?». Він мені: «то як? У оту дирку..». Я кажу : «хлопче, ти гранатомет бачив?..ти знаєш, що з отієї дирки вогонь вилітає.». Він мені «знаю..і шо». А потім такий стоїть, думає: «..то я шо – смертник?». І ми з хлопцями, що поряд були, хвилин 20 сміялися, а той сміх був такий нервовий… Я собі зараз аналізую, що можливо щось і у чай добавили. Бо людей, звісно, тотальна більшість була щирими, але були і ті, котрі травили. І ці випадки відомі. Але ми сміялися майже безперестанку. Я сказав, що отой брандспойт нам треба зберегти. І коли буде «музей Майдану», ми обов’язково його віддамо туди, як гранатомет. На жаль він тут пропав, коли була остання атака на Грушевського.

Читати далі... )
lenacablj: (Флаг Украины)
Vika Yasyns'ka:

1794667_543676769079682_51528837_nАнтон з Києва, 18 років. Студент НПУ ім. Драгоманова
Захоплюється козацтвом, вважає, що на Майдані потрібні такі молоді хлопці, як він. Коли Антон туди прийшов, після випадку зі студентами, батьки не сприймали його дії серйозно. «Походит, походит и успокоится», - казали вони.
«Але, насправді, я ще більше цією темою запалився, знайшов друзів. Батьки змирилися. Але не підтримують мене. Я ніколи не чув від них жодного слова підтримки. Мене лише матеріально забезпечували…

В 4-ту козацьку сотню я потрапив від самого початку її формування. Пам’ятаю, як 11 грудня, коли ми скручували п’яного чоловіка, впереше отримав у щелепу, думав, що то погано. Але тоді ніхто не знав, що усе зайде так далеко…

…18 лютого наша сотня пішла в Маріінський парк, щоб стримувати війська вв і тітушок. Правий сектор мав прорвати їх з боку Грушевського. Спочатку стичка була нібито невелика. Ми відкинули їх метрів на сорок, спалили 1 намет, встановили кордони, склали щити, передній ряд став у 2 поверхи. Було затишшя, можливо, близько години. Потім сотники оголосили про перемир’ я. Але раптом я почув команду «до бою». Я був зі щитом, побіг у перший ряд, став і закрив дірку. І потім пішли ці вв в атаку, закинули нас спочатку газом, потім пішов дим. Дивлюся вліво – а лівого флангу немає, вони усі повтікали. Почав відступати разом з усіма. А тут паніка, усі хаотично кудись біжать, я намагаюся себе стримати, але теж починаю рухатися з усіма. Переді мною біг хлопчина зі щитом і впав. Я підбіг до нього і за спеціальні ручки, що на спині були, щоб тягнути бійця, підняв його. А потім я не зрозумів, що сталося, але це був постріл у спину, бо через три дні із спини витягли гумову кулю. Мене збили з ніг - я тільки встиг скластись. Добре, що знав як, бо займався деякими бойовими мистецтвами. Почали бити. Усюди, куди тільки могли дотягнутися. Бронежилет і каска трохи врятували. Помісили хвилини три, а потім почув: «вставай». Праву ногу не відчував, а мені кажуть: «вставай, собака». Я сказав, що не можу. Мене підняли і скрутили, залом називається «крило». Йде ізгиб у трьох місцях: кисть, лікоть і плечовий суглоб. Якщо смикнути, вверх і вправо – усі три суглоби ламаються. Дорогою, поки вів, ще сипали ударами. Хоч беркутівець, який мене вів, казав тітушкам, що досить, але його ніхто не слухав.

Привели мене до автозаку і одразу почали питати: хто і звідки. Заставили діставати усе з кишень! Дістав осколки від гранат - я їх назбирав до цього. І ще дістав кобуру. Вони мені: «где оружие?». Я їм: «не маю», - тоді вони ще раз: «где оружие?!» Тріснули шокером, я й не думав, що це так боляче. І знову питають про зброю. Я їм відповів, щоб дивились уважніше, коли вв-шники тікають, що за собою лишають. Пам’ятаю шолом беркутівця, що мене вів, номер на шоломі: 113707. Казав мені: «собака фашистская, ну что, доигрался?». Документів у мене не знайшли, бо я перед боєм все виклав. Коли усіх запакували у автозак, мене туди останнім посадили. Прийшов Тягнибок і витягнув мене за руку; це не політична агітація, просто розповідаю, як було. Він мене витягнув і сказав, щоб стояв тут. Повитягав усіх, а потім сказав, щоб йшли за якимось чоловіком. Не знаю хто він такий. Але він повів нас у «Будинок офіцерів», який вже зайняли беркутівці. Ті почали нас пляшками закидувати, матюкатися почали на нас. П’ятеро, з тим чоловіком, що нас вів увійшли у будинок офіцерів, а я йшов останній. Мене ухопили, прижали до стіни. Кричать, такий потік матюків: «снимай камуфляж!!!». Подивились, що у мене нашивка «Українське Козацтво». «О, еще один козак, - повеселимся». Зрізали нашивку і зняли форму, а потім сказали: «иди». Ще раз шокером дали, і кийком. І я у підштаниках і футболці, босий пішов на Майдан. Коли я дійшов, хлопці казали, що добре що живий. Хотіли відвести у «профспілки», але почався штурм. Тому у «профспілки» не було сенсу іти. За мною приїхали мої друзі і я в них ще декілька днів пробув.

Коли били, зламали три пальці…

…А у будинок офіцерів, наскільки я знаю, запустили тітушок і сказали, що хочете те й робіть з людьми. І потім ми вже дізнавались про трупи у каналізаційній системі. Невідомо, що там робилося….»
lenacablj: (Флаг Украины)
Маурицио Аскеро



Я бы сказал, что эти три месяца изменили мир, и, наверняка, книги по истории со мной согласятся. По крайней мере, мой мир они изменили точно. Я стал по-другому смотреть на Украину, на её народ. 10 лет я жил здесь как иностранец, а теперь чувствую себя украинцем в большей степени, чем многие местные.

Я остался здесь, я не смог уехать, несмотря на все предупреждения моего консульства. Да, я думал об этом, но сразу же отбрасывал мысль оставить в беде всех моих друзей - единственное мое богатство. Мне бы пришлось жить в Италии среди людей, которые смотрели на эту революцию, как на видеоигру. Среди тех, кто доставал меня на протяжении двух недель своими звонками и сообщениями с вопросами «как дела?», «что происходит?», «там опасно, правда?», «а с тобой все хорошо?» и т.д. Все мои итальянские знакомые «участвовали» в событиях, а я был их прямой связью с революцией. Даже Euronews взяли у меня интервью как у инопланетянина. «Почему ты не уезжаешь? Это не опасно? Тебе не страшно?» - да оставьте меня в покое! Или сходите хотя бы на лекцию по истории, прежде чем говорить невесть что.


Read more... )

Блог Маурицио Аскеро http://jetsetter.ua/ru/Blogi/Blog-Mauricio-Askero/page;0.html

Profile

lenacablj: (Default)
lenacablj

June 2014

S M T W T F S
1 2 3 45 67
891011121314
15 161718192021
22232425262728
2930     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 04:40 am
Powered by Dreamwidth Studios